Українським сім’ям, які живуть у країнах ЄС, важливо враховувати місцеві правила захисту прав дитини: соціальні служби можуть розпочати перевірку умов проживання, якщо отримують сигнали про можливу загрозу для дитини, а в серйозних випадках — тимчасово вилучити дитину з сім’ї до з’ясування обставин або рішення суду.
Як пишуть українські ЗМІ з посиланням на матеріали для сімей за кордоном, втручання соцслужб не відбувається автоматично через один побутовий конфлікт, синця після падіння або запізнення до школи. Однак повторювані сигнали, скарги зі школи, звернення сусідів, лікарів або поліції можуть стати підставою для перевірки сім’ї.
У різних країнах такі служби мають різні назви: Jugendamt у Німеччині, Aide Sociale à l’Enfance у Франції, служби захисту дітей у Польщі, Чехії, Італії, Нідерландах та інших країнах. Їхня загальна логіка схожа: держава зобов’язана втручатися, якщо вважає, що дитина може перебувати в небезпеці або її інтереси порушуються.
Причинами перевірки можуть стати підозри на фізичне або психологічне насильство, систематичне нехтування потребами дитини, відсутність медичної допомоги, залишення малолітньої дитини без нагляду, неналежні житлові умови, прогули школи, агресивна поведінка дитини, конфлікти в сім’ї або невиконання батьками обов’язків.
Для українських сімей окремим ризиком залишається відмінність правових систем. Те, що в Україні могло сприйматися як побутовий конфлікт або «метод виховання», у країнах ЄС може розглядатися як неприпустима поведінка. Фізичні покарання, крики, погрози, залишення дітей самих вдома або відсутність контакту зі школою можуть призвести до втручання соціальних служб.
За даними щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2023 рік, станом на 31 грудня 2023 року компетентні органи країн перебування вилучили у батьків або законних представників 255 українських дітей за кордоном. З них 64 були дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, а 191 — дітьми, що перебували під опікою батьків.
Найбільше таких випадків було зафіксовано в Німеччині — 71 дитина, Польщі — 33, Італії — 25, Чехії — 24 та Швеції — 17. Також випадки фіксувалися в Нідерландах, Франції, Норвегії, Данії, Іспанії, Швейцарії, Фінляндії, Австрії, Литві, Люксембурзі, Греції, Португалії, Словаччині та інших країнах.
Серед найпоширеніших причин вилучення українських дітей за кордоном український омбудсмен називав невизнання місцевими органами українських документів опікунів та прийомних батьків, неналежне виконання батьківських обов’язків, низький рівень матеріально-побутового забезпечення, прогули в школі, агресивну поведінку дітей, а також наслідки психологічної травматизації батьків і дітей через війну.
Європейська статистика показує, що втручання соцслужб — масова і системна практика, але форми обліку в різних країнах відрізняються. У Німеччині в 2024 році органи у справах молоді тимчасово взяли під захист близько 69,5 тис. дітей і підлітків. При цьому 44% таких заходів були пов’язані з прибуттям неповнолітніх без супроводу з-за кордону, 42% — з безпосередньою загрозою благополуччю дитини, 13% — із самостійним зверненням дітей по допомогу.
У Польщі на кінець 2024 року в системі прийомного виховання перебували 77,3 тис. дітей, з них 59,8 тис. — у сімейних формах догляду, 17,5 тис. — в інституційній системі. В Італії на кінець 2023 року 42 тис. дітей перебували в альтернативному догляді: 15,992 тис. – у foster care, 26,01 тис. – у residential care. У Швеції, за даними Socialstyrelsen, у 2020 році 3,486 дітей були розміщені в примусовому догляді згідно із законом LVU.
Ці цифри не можна безпосередньо порівнювати між собою як «вилучених дітей», тому що країни використовують різні категорії: тимчасове вилучення, прийомна сім’я, інституційний догляд, терміновий захист, добровільне розміщення, примусове розміщення, догляд за неповнолітніми без супроводу. Проте вони показують масштаб роботи європейських систем захисту дітей.
Окремої загальноєвропейської статистики про те, скільки дітей вилучають саме у сімей «за походженням» батьків, у відкритому порівнянному вигляді немає. Деякі країни публікують дані за громадянством, міграційним статусом, етнічною приналежністю або щодо дітей без супроводу, але ці показники різняться за методологією і часто не дозволяють відокремити сімейні випадки від міграційних та опікунських.
Для українців найбільш конкретна відкрита статистика — дані офісу омбудсмена України щодо 255 дітей, вилучених за кордоном на кінець 2023 року. Більш свіжі порівнянні дані по всіх країнах ЄС у відкритому доступі поки що обмежені.
Юристи та правозахисники радять українським батькам за кордоном уважно вивчати правила країни проживання, не ігнорувати звернення школи, лікарів та соцслужб, зберігати документи про законне представництво дитини, мати переклади рішень про опіку чи усиновлення, своєчасно звертатися до консульства України та не намагатися самостійно «вирішувати» конфлікт з органами захисту дітей без юридичної допомоги.
Якщо соцслужби починають перевірку, важливо співпрацювати, давати пояснення, надавати документи, залучати перекладача та фіксувати всі комунікації письмово. У більшості країн мета первинного втручання — не автоматичне вилучення дитини, а оцінка ризиків і пошук рішення, яке вважатиметься безпечним для дитини.